Black le Rat
Сьогодні я розповім вам,
про своє недавнє відкриття, вірніше сказати тиняючись в павутині інтернету, та
клацаюючи фотки я надибав серію фотографій з одними дуже цікавими графіті.
Графіті цікавили мене дуже давно, ще з часів так званих підліткових журналів,
як "Молоко" та "ХЗМ" (екстрим), та всі ці графіті були лише
красивими надписами на стіні і все., а тут я бачу цілий витвір мистецтва - фігура
Давида в повний ріст з автоматом Калашнікова
Це були малюнки вірніше
трафаретні фотографії на стінах, такого ще ніхто не робив... і це дуже класно,
ну не буду тримати інтригу мова далі піде про Xavier Prou він же Blek le
Rat - батько траферетного графіті.
Далі я приведу свій переклад однієї
статті : http://www.codered.ru/mag/streetart/artists/249, кому зручніше може читати російською.
Батько трафаретного графіті
Піонер парижського стріт-арту та
засновник трафаретного графіті, Блек ле Рат ось вже понад тридцать років малює
на вулиці, залишаючись при цьому в тіні своїх більш успішних і розкручених
послідовників.
 |
| Фото: © Rex features |
 |
| Нью- Йоркські графіті в 1970-ті. Фото: Priz one |
 |
| Фото з сайту Alphabet city |
Все розпочалось з поїздки Ксавьє в Нью-Йорк в 1971 році. Там він вперше побачив "дикий стиль" (wildstyle graffiti). "Малюнки були скрізь, - згадує художник. - В метро і навколо баскетбольних площадків. Мені запам’яталися надписи маркером, розкидані по всьому місту і прикрашені зображенням корони зверху, а також величезні букви, складні і з багатьма квітами. Мені стало цікаво,що це, і я запитав у своїх знайомих: "Що все це означає? Чому люди це роблять?" Проте ніхто не зміг дати мені конкретну відповідь, крім тієї, що це роблять без якої-небудь цілі чи сенсу".
"Я десять років виношував
інформацію, отриману в Нью-Йорку: потрібно було дати ідеям дозріти, щоб врешті
почати робити щось своє."
В Парижі в той час не було нічого подібного. В
1968-му році, в часи студентських хвилювань, на вулицях з'явились політичні
лозунги, а також постери учнів Школи мистецтв (École des Beaux-Arts), але настільки помітного руху вуличних активістів на той момент в столиці Франції не
було. Сам Блек, до речі, теж випускник цієї школи, де він вивчав архітектуру і
образотворчі мистецтва: літографію, шовкографію і мистецтво гравюри, що
значною мірою вплинуло на його творчість і сприйняття громадських просторів.
 |
| Вуличні надписи в Парижі, 1968 р. |
 |
| Фото з сайту Just seeds |
"Я десять років виношував інформацію, отриману
в Нью-Йорку: потрібно було дати ідеям дозріти, щоб врешті почати робити щось
своє", - розповідає Ксавьє. Ранні американські графіті навели художника на
думку створення стилю малюнка, який би найкраще підходив архітектурі й
атмосфері Парижа, який також органічно доповнював би місто , як це робило
графіті в Нью-Йорку. Крім того , великий вплив на творчість Ксавье здійснили
англійський художник та фотограф Девід Хокні (David
Hockney) і нью-йоркський художник Річард Хамблетон (Richard Hambleton).
 |
| Девід Хокні, 1966р. |
 |
| Девід Хокні, 1965 р. |
 |
| Роботи Річарда Хамблетона |
Блека вважають одним із перших вуличних художників,
які почали використовувати трафарет: з його допомогою він створював не лише
надписи, але й малюнки, в тому числі і в натуральному розмірі. Свій шлях в світ
вуличного мистецтва Ксавьє почав, як і більшість інших художників: "одного
разу ми з другом побачили, як підлітки пишуть свої імена за супермаркетом. і
вирішили теж дістати собі фарби. Ми підхопили цей вірус. Нас хотілось
створювати щось нове і модерністське. перший малюнок ми зробили в жовтні
1981-го року на одній із покинутому будівель. Ми хотіли відтворити те, що
бачили в Америці, але в нас нічого не вийшло, тому я запропонував свому
товаришу використовувати трафарети, про які я дізнався з курсу шовкографії.
Техніка була знайдена, фарба у нас була - залишалось лиш діяти. В Парижі було
багато вільних стін, а графіті було ще не зовсім поширене, тому, коли нас
зупиняли копи і запитували, що ми робимо і чи є в цьому політичний контекст, ми
говорили: "Ні, це мистецтво", і нас відпускали".
 |
| Ранні роботи. Фото: © Блек ле Рат |
На початку Ксавьє працював в дуеті зі своїм другом Жерарем Дюма (Gérard Dumas). «Блек ле Рат» був їхнім спільним псевдонімом, але вже в кінці зими 1982-го року Жерар залишив дует і Ксавьє продовжував малювати самостіно. В одному з інтерв’ю француз зізнався, що він вирішив використовувати трафарети не лишень для того, що це швидко і зручно, але й тому, що йому не вистачало навиків і досвіду для створення малюнків від руки. Трафарети робити легше – менша ймовірность зіпсувати малюнок.
«Мені подобається рукотворність моїх
трафаретів, як в підготовці, так і в кінцевому зображенні»
Цікавий
той факт, що Ксавьє розпочав робити трафарети в ті часи коли майже не було
комп’ютерів і тим паче не існувало графічних редакторів, тому він робив все
вручну. Він працює так до сих пір, тому що фотографії, які його надихають на
створення трафаретів, скоріш за все бувають дуже поганої якості, і обробляти їх
в графічних редакторах немає сенсу. «Мені
подобається рукотворність моїх трафаретів, як в підготовці, так і в кінцевому
зображенні», - говорить Блек.
 |
| Процес створення трафарету.Фото: © Блек ле Рат |
 |
| Шарло. Фото: © Блек ле Рат |
Пізніше,
в 1991-му році, під час створення однієї з робіт у Блека ле Рата виник конфлікт
з поліцією, і з тих пір він почав в основному використовувати завчасно створені
за допомогою трафаретів постери, тому що «це швидше і менша ймовірність того,
що тебе впіймають на гарячому».
 |
| Робота в Берліні на знаменитому пропускному пункті "Чарлі", де проходила границя Західної та Східної Немеччини Фото: © Блек ле Рат |
Стосунки з поліцією
Літом
1984-го року в Парижі почали з’являтись інші трафаретники, такі як Марі Руфе (Marie Rouffet) и Серфас Актів (Surface Active), а графіті продовжували набирати популярності.
Поліцейські стали звертати увагу на вуличних вандалів, дії влади ставали все
жорсткішими та агресивнішими, і того ж року Ксавьє вперше заарештували під час
створення однієї роботи в одному з районів Парижа. Для художника це був цікавий
досвід: «Перше затримання під вартою, перший допит слідчого, який , будучу
фанатом коміксів, вирішив не давати ділу хід випустив мене. В другий раз мені
знову повезло: суддя, дивлячись на малюнок, який став приводом для мого арешту,
сказав: «Я не можу осудити його – це занадто красиво»».
 |
| Фото: © Блек ле Рат |
«Це дивно.
Але сьогодні, навіть коли я роблю малюнок легально, мені все-рівно трішки
страшно.»
Ксавьє в
одному із інтерв’ю зізнається, що не дивлячись на те, що малює на вулицях вже
тридцять років, він завжди був параноїком і надавав перевагу лишній раз
перестрахуватися, ніж ризикувати нарватися на поліцію. «Це дивно. Але сьогодні,
навіть коли я роблю малюнок легально, мені все-рівно трішки страшно. Починаючи
з кінця 1984-го року страх бути заарештованим ніколи не покидав мене. В свій
час я почав вивчати роботу поліції, навчився передбачати їх рейди, взнав
розклад їх патрулів і вихідних і старався підстроїтись до них. Я навчився
швидко ховати фарбу та інше під машину, брав з собою кого-небудь,хто б міг
постояти на шухері, навчив друзів правильно слідкувати за тим, що відбувається
навколо. Я був змушений це робити, тому що працювати на вулиці ставало все
більш складніше. Було не дуже весело, але бажання виразити себе і малювати було
настільки сильним, що я продовжував грати в «кішки-мишки» з поліцією. Немає нічого більш захоплюючого,
ніж малювати із замерзлими руками в середині зимової ночі під звуки серця, яке
калатає від страху. Проте я ніколи не отримував задоволення від цього ризику»,
- розповідає француз.
Стіна чи
полотно?
«Трафарети,
як і все вуличне мистецтво, не живуть довго. Це дуже ефемерне явище. Однак
вихід є – малювати на полотнах.»
«Ночами
я один в місті, і місто належить мені. Після кожної ночі, яку я провів за
малюванням, я знову й знову проходив повз свої стіни. Іноді я стояв біля них
декілька годин, просто дивлячись на трафарет і на реакцію прохожих. Навіть
мимовільний погляд на мою картину наповнював мене радістю. Я повинен був робити
більше й більше, тому що трафарети, як і все вуличне мистецтво, не живуть довго.
Це дуже ефемерне явище. Однак вихід є – малювати на полотнах. На початку своєї
творчої кар’єри я цього не робив і навіть не фотографував свої вуличні роботи.
Це – сумно, тому що доволі велика
частина мого життя була втрачена.» Зараз Ксавьє створює роботи як на вулиці,
безкоштовно і нелегально, так і на полотнах, які потім продає.
 |
 |
| Фото з сайту галереї Contemporary Wing |
Виставки
Галерейне
визнання прийшло до Ксавьє досить пізно: його перша виставка пройшла в Leonard Street Gallery в Лондоні в 2006-му році, потім — в Subliminal Projects Gallery в
Лос-Анджелесі в 2008-му році, персональна виставка в Metro Gallery в Мельбурні
в 2009-му та експозиція в Opera Gallery в Лондоні в 2012-му.
 |
| Виставка Блека ле Рата в Лондоні, 2012 р. Фото: Arrested Motion |
Найвідоміші
проекти
В
1992-му році Блек вирішив використовувати плакати, із завчасно нанесеними на
них трафаретними малюнками, для свого нового проекту, присвяченому Фавну –
божеству римської міфології. Ксавьє пояснює ідею цього проекту так: «Я хотів
взяти статую Фавна з Лувру і розмістити її на вулицях Парижу, а потім повернути
її назад в історичний контекст, наклеївши декілька плакатів на розвалинах в
Північній частині Марокко, яким вже дві тисячі років». Цей персонаж –
напівлюдина, напівкозел – став самим часто відтворюваним героєм художника.
 |
Фавн. Фото: © Блек ле Рат
|
Одним з
найбільш відомих і успішних кампаній, яку провів Блек, є мерія постерів із
зображенням Флоранс Обенас (Florence Aubenas), журналістки, яку терористи викрали в Іраку в 2005-му році. Ксавьє
розмістив її портрети навкруги офісів газети Libération, в якій працювала Флоранс, а також в людних місцях по всьому Парижу. Цей
проект викликав сильну емоційну реакцію зі сторони громадян і велику кількість
позитивних відгуків в пресі. Протягом чотирьох місяців, поки Флоранс
знаходилась в полоні, Ксавьє запрошували на телебачення, радіо, в газети, на
зустрічі з політиками, щоб обміркувати цей проект і йог цілі, та в кінцевому
етапі, щоб більше людей взнали про те, що трапилось.
Флоренс. Фото: © Блек ле Рат
Ще один
відомий серійний проект Блека ле Рата –малюнки бездомних на вулицях різних міст
світу. В 2005-му році француз почав зображати бездомних людей, які стояли,
сиділи або лежали на тротуарах, намагаючись привернути увагу до глобальної
проблеми. При цьому художник знайшов дивний зв'язок між бездомними і
стріт-артом: «Коли ви малюєте в громадських місцях, де знаходяться люди, ви
нібито прикрашаєте стіни їх домів. Я думаю, що створення подібних зображень і
відтворення їх по цілому світу привертає увагу людей і закликає їх говорити на
цю тему».
 |
| Бездомні. Фото: © Блек ле Рат |
Послідовники
і вплив на стріт-арт
Блек ле
Рат здійснив більший вплив на сьогоднішній стріт-арт і на багатьох сучасних
вуличних художників. Без нього вуличне мистецтво, можливо, ніколи б не набуло
такої популярності в руслі масової культури. Новаторство і сміливість Ксавьє
проклали шлях таким людям, як Спейн Інвейдер (Space Invader), Шепард Фейри,
вигаданим персонажем, як містер Брейнвош (Mr. Brainwash) та багато інших. Без перебільшення можна
сказати, що Блек змінив хід історії вуличного мистецтва, внісши в нього трафаретну
і плакатну графіку.
 |
| Блек ле Рат |
 |
| Блек ле Рат |
 |
| Бенксі |
Бенксі:
«Кожний раз, коли я думаю, що я намалював щось хоч трішки оригінальне, я взнаю,
що Блек ле Рат вже зробив те ж саме, тільки на двадцять років раніше».
Окрема
тема – відносини француза з відомим британським колегою. Бенксі так говорить
про вплив Ксавьє на свою творчість: «Кожний раз, коли я думаю, що я намалював
щось хоч трішки оригінальне, я взнаю, що Блек ле Рат вже зробив те ж саме,
тільки на двадцять років раніше». Француз ж відзивається про Бенксі суперечливо
і з краплею іронії: «Я ніколи не зустрічався з ним, але я бачу його через його
роботи, що він людина розумна. Те що він робить в Лондоні схоже на рок-рух
1960-х, лише в стріт-арті. Він дуже хороший, але не найкращий. Я думаю, що
Містер Брейнвош або Шепард Фейрі краще за нього. Коли я бачу, що Бенксі
намалював чоловіка здитиною або щурів, я, звісно, зразу розумію звідки він взяв
ідею і злюсь. Художник повинен використовувати власні методи. Важко знайти
техніку і стиль в мистецтві, тому якщо у
вас є стиль, і ви бачите, що хтось інший бере його і повторює, вам це не
подобається ».
 |
| Свун |
 |
| Роа |
 |
| Містер Брейнвош |
Думка
про інших сучасних художників у Ксавьє теж суперечлива. Йому подобається те, що
роблять Свун (Swoon), Роа (Roa), Містер Брейнвош. Однак при цьому він вважає неправильною тенденцію
створювати величезні малюнки, в декілька разів більших за розмір людини. Він
вважає, що художники, які малюють виключно на фасадах, використовують міський
простер, щоб задовольнити свою манію величі і не турбуються про роль самого
мистецтва в громадському просторі. Ксавьє впевнений, що мистецтво повинно
відповідати розмірам людини і знаходитись на рівні очей подорожніх, а не
закривати собою цілі будівлі.
Про
мистецтво, вуличне і класичне
«Стріт-арт
– це рух всього мого життя і я ніколи не буду занадто старим, щоб йти за своєю
пристрастю».
Ксавьє
високо цінує значимість і роль вуличного мистецтва у сучасному світі: «Графіті
говорить з суспільством, і мова цієї розмови можу бути різною: це можуть бути
слова кохання, слова ненависті, життя або смерті. Це – прекрасний і тонкий вид
терапії, спроба заповнити порожнечу цього страшного світу мистецтвом. Крім
того, міське мистецтво – найбільший художній рух ХХ століття. Немає місця в світі, куди б не
проник стріт-арт. Але влада не співчуває нашій справі і оголосила війну
графіті. Молоді художники постійно знаходяться під загрозою арешту та штрафів.
Як нібито графіті небезпечніше наркотиків і розбоїв. Проте все це не зупиняє
художників: величезне бажання малювати і висловити себе заставляє людей знов і
знов виходити на вулиці».
«Концептуальне
мистецтво призначене для тих, хто розбирається в філософії та історії
мистецтва, тому воно завжди буде ексклюзивним».
В
багатьох інтерв’ю Блек досить критично відгукується про інститути традиційного
мистецтва, а також про сучасне капіталістичне суспільство. Він вважає, що такі
заклади, як музеї, проектують на відвідувачів «підробну» реальність і
неправильні цінності. Роблять вони це, на думку художника, для того, щоб
замаскувати капіталістичну деградацію людського життя. Блек говорить, що не
може примиритись з культурною порожнечею розвинутого капіталістичного
суспільства, і знайшло відображення в багатьох його роботах, використовуючи
образи класичних витворів мистецтва, які він намагався повернути в їх
початковий контекст.
«Це
сумно, але все має свою ціну. Спочатку у мене була така ідея: я хотів бути поза
системою, щоб об хитрити ринок мистецтва. Проте, насправді – це неможливо.»
Сам
Ксавьє ніколи не працював заради грошей. Він зізнається, що зрозумів, що
створює витвори мистецтва, які можна продати, лише тоді коли йому почали
пропонувати за них гроші. Все змінилось в той день, коли його полотно пішло
з-під молотка на аукціоні Christie за 40.000 доларів: «Це сумно, але все має свою ціну. Спочатку у мене була
така ідея: я хотів бути поза системою, щоб об хитрити ринок мистецтва. Проте,
насправді – це неможливо. Ви ніколи не зможете покинути систему, не зможете
бути поза нею, якщо ви хочете жити. В шістдесят років я вже не намагаюсь нікого
обманювати, в тому числі й себе. Я не революціонер і не збираюсь змінювати
світ. Тим не менше, я все ще продовжую малювати безкоштовно на вулицях. Я хочу
дати доступ до картин людям, які звикли бачити мистецтво лише в музеях. Я даю
людям мистецтво на вулицях. Це подарунок, котрий я можу дати світу».
Зараз
Блек їздить по світу і малює на вулицях, періодично виставляючись в галерейному
просторі, і схоже, цілком задоволеним таким життям. «Я завжди хотів бути
знаменитим і признаним, як рок-зірка.
Майже все своє життя я провів за малюванням на вулицях різних міст. Я дійсно
хочу залишити часточку себе в кожному місті, в кожному малюнку, який я
намалював. Я відчуваю зв'язок з кожною своєю роботою, приміряючи на себе роль
кожної з них. Насправді, вуличне мистецтво – це чудовий спосіб стати відомим».
Прослушать или скачать My Baby Just Cares For Me бесплатно на Простоплеер
Немає коментарів:
Дописати коментар